14 лютого — повсякденний день, наче й усі інші. Проте відчуття він викликає неоднакові. Грунтуючись практично, можна умовно розділити реакції жінок на три суб'єкта.
Перший тип у принципі постійно страждає від відсутності взаємин. Вони будуть у безперервному патологічному розшуку партнера. Розмови подружок, свята, закохані - все це завдає їм болю і нагадує, що вони не потрібні. У такі моменти жінка потрапляє в точку самоприниження. У неї демонструють такі думки: «Мене ніхто не любить, не помічає, не доля».
Інший тип — самодостатні жінки з важнецькою саморегуляцією та довготривалими планами. Навіть якщо вони в момент свята сиротливі, їхнє ставлення до себе не змінюється. Вони знають свою цінність і не почуваються знедоленими. Вони не спрямовані на соціальну похвалу в тому, що обов'язково має бути партнер і гостинець як знак того, що вона обожнювана.
Третій тип буде десь посередині. Жінки нормально почуваються в повсякденні дні, однак у день свята показують відчуття самотності. Вона сама вибирає бути без взаємин, завантажує своє життя настільки щільно, що партнеру у ньому немає місця. Це свідомий вибір. Свято показує сліпу пляму. Ймовірно, для жінки це індикатор того, що вона потребує стосунків, яку вона з якихось причин ігнорує.
Святий Валентин може підсвітити не лише відчуття самотності, а й бажання «догодити» суспільству, яке переповнене стереотипами. До цих пір жива і живе думка про те, що з жінкою все в розпорядку, якщо вона одружена або у відносинах, які призведуть до заміжжя. Якщо вона сиротлива, то з нею щось не настільки. Велично бути подібною, як всі, показати це подружкам, суспільству: «Дивись, я з серцем на ковзанці катаюся. В мене є партнер. Не має значення, який, може, немилий. Однак він мені подарував серце. Я прозвітувала». Для дядьків цей стандарт виглядає інакше: безповоротний - треба брати. Ця історія тягнеться з минулих століть, проте й нині псує життя багатьом панянкам і жінкам без взаємин.
За фактом якщо жінка тремтить не те, що вона одна проведе свято, а того, що завтра не буде чим похвалитися в Instagram, це не про взаємини. Акуратніше, це про те, що партнер не потрібний, треба доказ простого факту: «Я нормальна! Мене теж люблять!» Однак це не про кохання, ніби ви розумієте.
Якщо свято завдає дискомфорту або болю, це може говорити про те, що людина провалюється у свою травму. Її можна почати вивчати самостійно, ставлячи собі запитання.
Віддаленіше необхідно працювати з цими відповідями і для абетки визнати, що це власний вибір. Дробно ця точка заперечується. Показує обурення: «Ніби ж я настільки обрала? Це мені не щастить, мене не вибирають. Чи не рок. І взагалі, мене кидають». Можна вважати, що подібні дохлі відчуття — це дармовий гостинець від Святого Валентина, який підсвітив те, що людину давненько турбує, проте вона тремтить до цього підступити.
Писати чи не писати? Якщо хочеться написати, треба писати. Однак перед цим варто поставити собі питання: яке завдання, навіщо? Якщо хочеться отримати підтвердження того, що тебе люблять, тоді це проблема з самооцінкою. Навіщо треба, щоб хтось обожнював, тим більше колишній партнер? Коли є потреба у внутрішній самоцінності, необхідно йти в кабінет психолога і там розуміти це. Жінка має можливість піти до чоловіка-терапевта. У разі крім визнання можна отримати розуміння те, що відбувається у контакті зі зворотним пустотілом.
Раніше цього дня були бали, куди кликали потенційних наречених. Панянки ладнали валентинки з шовку, мережив, що пахли духами, і дарували їх чоловікам, які їм подобалися. Можна повернути цю традицію, щоб зізнаватись у своїх почуттях до того, кому може бути боязко зізнатися. Це незвичайно буде актуальним для тих, хто стикається з трепетом заперечення або фантазує про те, що недостойний, не здасться. Цього дня можна пред'являти відчуття без зобов'язань. Це надмірна причина розповісти про своє кохання. Однак навіщо потрібен привід? Це можна влаштовувати щотижня.
Не всі люблять День Святого Валентина, однак є одна вина, щоб не відмовлятися від цього свята: це лакмусовий папірець самооцінки жінки. Хочеш дізнатися про свою самоцінність? Зазирни в 14 лютого.
Хоча щотижневе побачення може здатися простою справою, добрі наміри багатьох пар швидко відкладаються на майбутнє, коли життя буде не таке напружене або буде більше грошей. Досить скоро діти виростають, і пари виявляють, що вони віддалилися один від одного. Візьміть зобов’язання проводити щотижневі побачення. Це не обов’язково завжди повинно бути в один і той самий вечір, але корисно відзначати олівцем одну ніч кожного тижня у своїх календаря.
Відчуття внутрішнього занепокоєння, напруги, дратівливості, вичерпання терпіння, сварливість, схильність до стресу - все це явища, які можна об'єднати під загальним і розпливчастим терміном "нервозність". Звідки це насправді? А що робити, коли воно починає заважати нашому повсякденному життю?
Що таке терапія сім'ї. Це форма психотерапевтичного супроводу, яка враховує поведінку всіх членів родини і те, як вона впливає не тільки на окремих представників сім'ї, а й на стосунки між близькими загалом. Таким чином, лікування зазвичай ділиться на час, що витрачається на ...
Яким би було наше життя без соціальних мереж? Коли наші телефони часто є першим і останнім, що ми бачимо щодня, часто виникає питання про те, як соціальні мережі впливають на кожну частину нашого життя, включно з нашими стосунками. Хоча соціальні медіа мають свої переваги — залишатися на зв’язку з тими, кого ми любимо, отримати свіже натхнення для весілля , спілкуватися в мережі чи знайомитися з новими друзями — наше життя в Інтернеті може впливати на нашу реальність офлайн. Це може навіть викликати занепокоєння, коли час, проведений одним із партнерів в Інтернеті, починає змінювати динаміку стосунків.
