Наш світ повний абсурду та хаосу. І як би людина не намагалася впорядкувати все навколо, підходити раціонально до вирішення проблем, систематизувати знання та процеси, її життя завжди виходитиме за межі розумного, а несподівані події суперечитимуть встановленим правилам. Абсурд – що це таке? Давайте розберемося на витоках абсурдизму і розглянемо основних філософів.
Початком розвитку філософського напряму стали світові війни у 20 столітті. Численні війни призвели до великої кількості смертей, нестійкості та страждань, що сприяло розвитку екзистенціалізму, сутності буття. Абсурдизм виник відразу після екзистенціалізму. Абсурд — це безглуздість, яка суперечить здоровому глузду.
Першим заговорив про абсурд відомий філософ Серен К'єркегор. Головним трактатом, в якому лежить ідея абсурдизму, є «Страх і трепет». У цій праці він ставить під сумнів релігію, говорячи про нелогічність її вчень. Наводячи уривок з Біблії, де Авраам жертвує своїм сином заради Господа, К'єркегор вказує на те, що людина залежна, не вільна, а існування її парадоксальне. Віра Авраама абсурдна, так він легко перетворив вбивство на святе та піднесене діяння.
Незважаючи на свої радикальні міркування, Серен К'єркегор не заперечував значення релігії в житті. Він визначав віру як щось трансцендентне, що знаходиться за межами людського розуміння, тобто є абсурдною. Релігію не можна логічно пояснити, але віра певно грає значної ролі у розвитку.
Альбер Камю розглядав абсурд, як протистояння та конфлікт людини, яка прагне осмислити мовчазний Всесвіт і набути сенсу. Отже життя людини абсурдне. Усвідомлення цього спонукає людину вибирати між суїцидом, «стрибком віри» та прийняттям.
На думку Камю, самогубство — це прямий вихід із абсурдності буття. Людина таким чином визнає, що саме життя не заслуговує на зусилля, щоб його проживати. Вибираючи «перестриб віри», людина примиряється з дійсністю, просоченою обманом і абсурдністю, нехтуючи правдою та свободою. Третій вихід - це повне прийняття абсурдності свого існування. Саме цей варіант дає можливість людині набути свободи і сенсу свого існування. «Жити, не сподіваючись», тобто сприймати незалежність Всесвіту від абсолютного та універсального, і тоді людина стане вільною.
Важливо зрозуміти одне, що людина може самостійно шукати сенс життя та призначення, створювати власні орієнтири та ідеали. Особистість людини можна визначити, як повноцінний Всесвіт. Ще більше цікавих міркувань можна знайти в есе Камю «Міф про Сізіфа».
Лев Шестов у своїй книзі «Шекспір та його критик Брандес» розмірковує про неспроможність і не універсальність вдач і моралі з прикладу героїв Отелло і Макбет. Він акцентує увагу на бунтарському дусі особистості, якої нема чого втрачати, крім свого життя. Саме це дає людині свободу дій, незважаючи на страхи, рухатись у потрібному напрямку.
Популярність філософського напряму абсурдизму показує, що багато людей задаються питанням про сенс життя, про особисту свободу та раціональність. Одні заперечують якийсь сенс і живуть сьогоднішнім днем, хтось переконаний, що все зумовлено і відчувають внутрішню порожнечу. Але життя без сенсу не може приносити задоволення та щастя. Кожен із нас може сам визначити своє призначення, яке змінюватиметься з часом і привноситиме бажання щось робити та розвиватися.
Живучи в соціальному середовищі, людина кожен день піддається різного роду впливам. Вплив відбувається за допомогою інтернету, телебачення, реклами, кіно. Але найсильнішим впливом на людину мають інші люди. Розглянемо різні прийоми і цілі психологічного впливу на людину.
Адикція – це нав'язлива звичка, яка може спровокувати психологічні захворювання. Адиктивна поведінка спочатку проявляється у фіксації уваги, головна риса якої повторити пережитий досвід зміни свідомості знову. Людина дедалі частіше повторює минулий досвід та її свідомість дедалі більше концентрується лише тому, як би відтворити цю особливу дію. У результаті людина повністю занурюється у свою залежність, що погано позначається на її житті загалом. Існує ціла наука «аддиктологія», яка вивчає форми, стадії та класифікації девіантної поведінки, що характеризується потягом людини позбутися проблем шляхом зміни свідомості.
Часом, коли ми заходимо в глухий кут і здається, що виходу немає, хочеться просити про допомогу у друзів або навіть звернутися до психолога. Але часто нам не вистачає знань та внутрішніх опор, щоб упоратися зі складними проблемами. Для того, щоб розвинути ці внутрішні опори, необхідно заглибитись у психологію.
У суспільстві досі існує багато міфів та упереджень навколо психіатрії. Багатьом здається, що звертатися до цього лікаря варто лише у вкрай важких випадках, що пов'язано зі страхом "обліку" та соціальної стигми.
Нам усім знайома ситуація, коли внутрішній голос включає критика стосовно себе. Це може виражатися в регулярних самозвинуваченнях, причіпках до своєї зовнішності, безперервному почутті провини або навіть самоприниженні. По суті, ми самі стаємо для себе токсичними та аб'юзивними.
«Раптом я залишусь без роботи», «Мені потрібно більше грошей, щоб бути в безпеці», «Все довкола заробляють багато, а я — ні» — це лише мала частина думок, яка говорить про грошовий страх. Про те, чому він виникає і як його подолати, читайте у нашій статті.
