Такий стан психологи називають фрустрацією (неможливістю досягти задуманого через непереборну перешкоду). У ці моменти у людини виникає маса руйнівних емоцій: роздратування, гнів, розпач, агресивність, заздрість. Потім часто наступають апатія, озлобленість на оточуючих і невпевненість у собі. А з таким букетом вже точно нічого не досягти. Найчастіше фрустрація відзначається у жінок, свої переживання та розчарування вони нерідко лікують алкоголем чи надмірним вживанням їжі, що, звичайно, до добра не доводить.
Збирати злість і розпач, звинувачувати всіх і все в тому, що світ виявився жорстоким і несправедливим, — явно провальна стратегія. Так не вибратися із життєвого глухого кута. Щоб знайти вихід треба почати рухатися. І бажано не хаотично, а за планом, реально уявляючи мету шляху.
Один із героїв фільму вчив іншого проходити через стіни. Мовляв, треба бачити мету та не помічати перешкод. Для кіно, мабуть, зійде, а от у житті ця порада не працює. Ставити собі недосяжні цілі та йти напролом — значить прокладати шлях до фрустрації. Саме цього треба уникати. Мета має бути реальною. Зайняти місце директора банку, вийти заміж за Бреда Пітта, отримати головну роль у кіно — все це навряд чи можна досягти, особливо якщо вам вже за 30 і ви працюєте касиром у сільському магазині. Краще поставити собі більш можливі завдання: знайти більш цікаву і прибуткову роботу і влаштувати особисте життя.
Що стосується перешкод, що виникають на шляху, то зовсім не помічати їх небезпечно: якщо битися головою об стіну, це навряд чи принесе результат. Краще зосередитися на тому, як хитріше і простіше оминути перешкоди, адже «нормальні герої завжди йдуть в обхід». Для цього доведеться навчитися гнучкості та вмінню на ходу розбудовувати плани залежно від мінливих обставин. Наприклад, не вдалося вступити до медінституту — не біда, можна спершу піти до медичного коледжу.
Але насамперед, щоб збільшити свої шанси досягти бажаного, треба виробити конкретний план досягнення мети. А краще - покроковий алгоритм, як отримати задумане. І почати ним рухатися. Навіть якщо в результаті ви прийдете не зовсім туди, куди планували, сам цей шлях принесе вам задоволення, а кінцевий пункт може виявитися навіть кращим, ніж той, що був запланований. Адже рух і є життя. А ціль — це скоріше просто напрямок, а не кінцева зупинка.
Реалізувати задумане нам заважають страхи. Саме через них людина може несвідомо вибирати безпечне марнотратство та порожні мрії. Але ж бажати це означає працювати над здійсненням задуманого. А легко, як ми пам'ятаємо, не виловити і рибку з ставка. Щоб перемогти цілком природний страх шляху до мрії, треба діяти поступово, малими кроками. Але не зупиняючись.
Іноді наші мрії обманюють нас, а іноді ми обманюємося самі. Коли бажаємо зовсім не те, чого хочемо насправді. Припустимо, батьки нам навіяли, що ми повинні далеко піти, і ми щосили відпрацьовуємо цю програму, намагаючись видертися по кар'єрних сходах. Нічого не виходить. Але не тому, що мета недосяжна, а тому, що ми насправді не хочемо жодної кар'єри, а мріємо про долю вихователя в дитячому садку чи художника.
А ще буває, що люди самі плутають свої справжні та уявні потреби. Наприклад, жінці здається, що їй треба отримати багатого чоловіка, і вона готова в корж розбитись, щоб відшукати і одружити з собою такого, а насправді їй потрібна просто душевна близькість з людиною. Або чоловік пристрасно мріє купити дорогий автомобіль та віддає всі сили та час зароблянню грошей, влазить у кредити, жертвує відпочинком та розвагами. А насправді ця дорога іграшка йому зовсім не потрібна, а просто його мучить заздрість до колишнього однокласника, який має таке ж авто. Ретельне опрацювання проблеми у психолога було б куди менш витратним вирішенням справи.
Ви коли-небудь замислювалися, чому повторювана інформація здається надійнішою? Ілюзія правди, також відома як ефект ілюзорної правди, є психологічним феноменом, який пояснює це явище. Він полягає в тому, що чим частіше ми чуємо ту чи іншу інформацію, тим більше ми схильні вважати її правдивою, незалежно від її фактичної достовірності. Це явище має велике значення не лише в повсякденному житті, а й у соціальному контексті, охоплюючи такі сфери, як політика, маркетинг і ЗМІ. Розуміючи механізм ілюзії правди, ми можемо краще захистити себе від дезінформації та приймати більш обґрунтовані рішення.
Навіть найвпевненіші в собі люди можуть відчути безнадійність та втраченість, якщо щось пішло не так. Але що б не трапилося, є лише два варіанти виходу із ситуації: застрягти в негативному стані або використати невдачу як паливо для того, щоб стати сильнішим і мудрішим. Другий спосіб, звісно, звучить краще.
Що криється за модним виразом «незавершений гештальт» у психології? Говорячи науковою мовою, це зірваний цикл контакту. Простіше кажучи, незакритий гештальт — це ситуація, не доведена до логічного закінчення, незадоволена потреба. Облом, якщо говорити зовсім просто. Людський мозок завжди прагне закінчити розпочате, і, якщо йому це не вдається, виникає цей незавершений гештальт. Для когось це раптово розірвані стосунки. Для когось — дитяча образа, що виникла через відмову в купівлі собаки, ляльки, машинки.
Післяпологова депресія - це стан поганого настрою і апатії після народження дитини. Якщо його не лікувати, це може суттєво вплинути на якість стосунків матері з дитиною, вплинути на емоційний розвиток дитини та призвести до несприятливих змін у стосунках із партнером та родиною. Депресія може розвинутися в результаті загального розладу після пологів, відчуття втоми, проблем з лактацією, відсутності відпочинку, відсутності емоційної підтримки з боку партнера або сім'ї.
У суспільстві досі існує багато міфів та упереджень навколо психіатрії. Багатьом здається, що звертатися до цього лікаря варто лише у вкрай важких випадках, що пов'язано зі страхом "обліку" та соціальної стигми.
