Такий стан психологи називають фрустрацією (неможливістю досягти задуманого через непереборну перешкоду). У ці моменти у людини виникає маса руйнівних емоцій: роздратування, гнів, розпач, агресивність, заздрість. Потім часто наступають апатія, озлобленість на оточуючих і невпевненість у собі. А з таким букетом вже точно нічого не досягти. Найчастіше фрустрація відзначається у жінок, свої переживання та розчарування вони нерідко лікують алкоголем чи надмірним вживанням їжі, що, звичайно, до добра не доводить.
Збирати злість і розпач, звинувачувати всіх і все в тому, що світ виявився жорстоким і несправедливим, — явно провальна стратегія. Так не вибратися із життєвого глухого кута. Щоб знайти вихід треба почати рухатися. І бажано не хаотично, а за планом, реально уявляючи мету шляху.
Один із героїв фільму вчив іншого проходити через стіни. Мовляв, треба бачити мету та не помічати перешкод. Для кіно, мабуть, зійде, а от у житті ця порада не працює. Ставити собі недосяжні цілі та йти напролом — значить прокладати шлях до фрустрації. Саме цього треба уникати. Мета має бути реальною. Зайняти місце директора банку, вийти заміж за Бреда Пітта, отримати головну роль у кіно — все це навряд чи можна досягти, особливо якщо вам вже за 30 і ви працюєте касиром у сільському магазині. Краще поставити собі більш можливі завдання: знайти більш цікаву і прибуткову роботу і влаштувати особисте життя.
Що стосується перешкод, що виникають на шляху, то зовсім не помічати їх небезпечно: якщо битися головою об стіну, це навряд чи принесе результат. Краще зосередитися на тому, як хитріше і простіше оминути перешкоди, адже «нормальні герої завжди йдуть в обхід». Для цього доведеться навчитися гнучкості та вмінню на ходу розбудовувати плани залежно від мінливих обставин. Наприклад, не вдалося вступити до медінституту — не біда, можна спершу піти до медичного коледжу.
Але насамперед, щоб збільшити свої шанси досягти бажаного, треба виробити конкретний план досягнення мети. А краще - покроковий алгоритм, як отримати задумане. І почати ним рухатися. Навіть якщо в результаті ви прийдете не зовсім туди, куди планували, сам цей шлях принесе вам задоволення, а кінцевий пункт може виявитися навіть кращим, ніж той, що був запланований. Адже рух і є життя. А ціль — це скоріше просто напрямок, а не кінцева зупинка.
Реалізувати задумане нам заважають страхи. Саме через них людина може несвідомо вибирати безпечне марнотратство та порожні мрії. Але ж бажати це означає працювати над здійсненням задуманого. А легко, як ми пам'ятаємо, не виловити і рибку з ставка. Щоб перемогти цілком природний страх шляху до мрії, треба діяти поступово, малими кроками. Але не зупиняючись.
Іноді наші мрії обманюють нас, а іноді ми обманюємося самі. Коли бажаємо зовсім не те, чого хочемо насправді. Припустимо, батьки нам навіяли, що ми повинні далеко піти, і ми щосили відпрацьовуємо цю програму, намагаючись видертися по кар'єрних сходах. Нічого не виходить. Але не тому, що мета недосяжна, а тому, що ми насправді не хочемо жодної кар'єри, а мріємо про долю вихователя в дитячому садку чи художника.
А ще буває, що люди самі плутають свої справжні та уявні потреби. Наприклад, жінці здається, що їй треба отримати багатого чоловіка, і вона готова в корж розбитись, щоб відшукати і одружити з собою такого, а насправді їй потрібна просто душевна близькість з людиною. Або чоловік пристрасно мріє купити дорогий автомобіль та віддає всі сили та час зароблянню грошей, влазить у кредити, жертвує відпочинком та розвагами. А насправді ця дорога іграшка йому зовсім не потрібна, а просто його мучить заздрість до колишнього однокласника, який має таке ж авто. Ретельне опрацювання проблеми у психолога було б куди менш витратним вирішенням справи.
Ви коли-небудь замислювалися, чому повторювана інформація здається надійнішою? Ілюзія правди, також відома як ефект ілюзорної правди, є психологічним феноменом, який пояснює це явище. Він полягає в тому, що чим частіше ми чуємо ту чи іншу інформацію, тим більше ми схильні вважати її правдивою, незалежно від її фактичної достовірності. Це явище має велике значення не лише в повсякденному житті, а й у соціальному контексті, охоплюючи такі сфери, як політика, маркетинг і ЗМІ. Розуміючи механізм ілюзії правди, ми можемо краще захистити себе від дезінформації та приймати більш обґрунтовані рішення.
Навіть найвпевненіші в собі люди можуть відчути безнадійність та втраченість, якщо щось пішло не так. Але що б не трапилося, є лише два варіанти виходу із ситуації: застрягти в негативному стані або використати невдачу як паливо для того, щоб стати сильнішим і мудрішим. Другий спосіб, звісно, звучить краще.
У суспільстві досі існує багато міфів та упереджень навколо психіатрії. Багатьом здається, що звертатися до цього лікаря варто лише у вкрай важких випадках, що пов'язано зі страхом "обліку" та соціальної стигми.
Нам усім знайома ситуація, коли внутрішній голос включає критика стосовно себе. Це може виражатися в регулярних самозвинуваченнях, причіпках до своєї зовнішності, безперервному почутті провини або навіть самоприниженні. По суті, ми самі стаємо для себе токсичними та аб'юзивними.
«Раптом я залишусь без роботи», «Мені потрібно більше грошей, щоб бути в безпеці», «Все довкола заробляють багато, а я — ні» — це лише мала частина думок, яка говорить про грошовий страх. Про те, чому він виникає і як його подолати, читайте у нашій статті.
