Як травма заперечення впливає на особисте життя

Погодьтеся, кожному з нас було б неприємно отримати відмову від людини, яка дуже подобається, але протягом життя таке відбувається неодноразово. Отже, будь-яке ні — це не катастрофа, ми не можемо подобатися всім.

Однак є категорія людей, яка сприймає байдужість у свій бік надто серйозно. Іноді доходить до того, що вони настільки бояться бути знехтуваними, що відмовляються від будь-яких уподобань та побудови відносин. Розбираємось, чому так відбувається.

Чому виникає травма заперечення

Потреба любові та прийняття — одне з базових потреб людини. Нам із раннього дитинства важливо отримувати тепло, підтримку, розуміння та схвалення. Якщо в перші роки життя батьки, а особливо мама, була відсторонена і ставилася до дитини неуважно і не налагоджувала належного емоційного та тактильного контакту, згодом могла сформуватись глибинна травма заперечення.

Травма заперечення - це психологічна травма, пов'язана з наслідками деструктивного виховання, що складається зі страху та чутливості за умови неприйняття іншими.

Ось ще ознаки, які можуть сформувати у людини травму заперечення.

• Батьки демонстрували холодність і неприйняття, у сім'ї не було місця обіймам, поцілункам, похвалі, компліментам та схваленню.
• Батьки виявляли ворожість та агресивність, застосовували фізичні покарання, глузували, робили принизливі зауваження.
• Батьки байдуже ставилися до потреб дитини.

Головні ознаки травми заперечення у дорослому віці

• Люди з травмою заперечення вважають, що не заслуговують на любов, визнання і хороше ставлення до себе. Вони часто мають високий рівень тривоги, нікому не довіряють, виявляють емоційну холодність. З іншого боку, їм можуть бути притаманні й протилежні риси: схильність догоджати та шукати у всіх схвалення.
• Люди з травмою заперечення вважають себе бездарними та ні на що нездатними. У них часто виражене прагнення перфекціонізму, вони знецінюють свої заслуги, а в оточуючих бачать несхвалення на свою адресу.
• Люди з травмою заперечення схильні виявляти агресивність, причому вона може бути не завжди у відкритій формі: апатичність, навмисна прокрастинація, зневажливе ставлення до справ, уїдливість — це форми пасивної агресії.
• Люди з травмою заперечення страждають на схильність до залежної та контрзалежної поведінки. Це проявляється у спробах чіплятися за інших людей, або, навпаки, маючи потребу в емоційному теплі, транслювати холодність та незалежність.
• Людям з травмою заперечення властива часта зміна настрою. У відповідь на біль вони можуть емоційно закриватися, їм складно висловлювати свої почуття і позначати прийняття інших.
• У людей із травмою заперечення негативізм стає світоглядом, вони живуть із установкою «Я завжди буду проти». Через негатив людина прагне реалізувати хоч якусь значущість в очах оточуючих.

Як опрацювати травму заперечення

Є кілька способів самостійної роботи.

• Прийміть факт, що відмова - це частина життя, з яким кожен стикається.
• Визнайте свої почуття, не уникайте негативних ситуацій та емоцій, вони повинні бути присутніми в житті нарівні з позитивними подіями.
• Продумайте план дій у разі несприятливого результату ситуації — припустіть, що вам сказали ні, а потім уявіть, що можна зробити, щоб згладити негативний стан. Відмова — це не катастрофа, подумайте, як це можна пережити.
• Поміркуйте про те, що насправді стоїть за страхом відмови — неприйняття себе, страх залишитися на самоті, засудження оточуючих... Ці причини варто опрацювати самостійно чи з психологом.

Ефективними ліками від травми заперечення стане прийняття з боку іншої людини. У разі терапії ним виступить психолог, у звичайному житті можна зустріти терплячого та уважного друга чи партнера, який зможе навчити позитивним емоційним реакціям.