Наш світ повний абсурду та хаосу. І як би людина не намагалася впорядкувати все навколо, підходити раціонально до вирішення проблем, систематизувати знання та процеси, її життя завжди виходитиме за межі розумного, а несподівані події суперечитимуть встановленим правилам. Абсурд – що це таке? Давайте розберемося на витоках абсурдизму і розглянемо основних філософів.
Початком розвитку філософського напряму стали світові війни у 20 столітті. Численні війни призвели до великої кількості смертей, нестійкості та страждань, що сприяло розвитку екзистенціалізму, сутності буття. Абсурдизм виник відразу після екзистенціалізму. Абсурд — це безглуздість, яка суперечить здоровому глузду.
Першим заговорив про абсурд відомий філософ Серен К'єркегор. Головним трактатом, в якому лежить ідея абсурдизму, є «Страх і трепет». У цій праці він ставить під сумнів релігію, говорячи про нелогічність її вчень. Наводячи уривок з Біблії, де Авраам жертвує своїм сином заради Господа, К'єркегор вказує на те, що людина залежна, не вільна, а існування її парадоксальне. Віра Авраама абсурдна, так він легко перетворив вбивство на святе та піднесене діяння.
Незважаючи на свої радикальні міркування, Серен К'єркегор не заперечував значення релігії в житті. Він визначав віру як щось трансцендентне, що знаходиться за межами людського розуміння, тобто є абсурдною. Релігію не можна логічно пояснити, але віра певно грає значної ролі у розвитку.
Альбер Камю розглядав абсурд, як протистояння та конфлікт людини, яка прагне осмислити мовчазний Всесвіт і набути сенсу. Отже життя людини абсурдне. Усвідомлення цього спонукає людину вибирати між суїцидом, «стрибком віри» та прийняттям.
На думку Камю, самогубство — це прямий вихід із абсурдності буття. Людина таким чином визнає, що саме життя не заслуговує на зусилля, щоб його проживати. Вибираючи «перестриб віри», людина примиряється з дійсністю, просоченою обманом і абсурдністю, нехтуючи правдою та свободою. Третій вихід - це повне прийняття абсурдності свого існування. Саме цей варіант дає можливість людині набути свободи і сенсу свого існування. «Жити, не сподіваючись», тобто сприймати незалежність Всесвіту від абсолютного та універсального, і тоді людина стане вільною.
Важливо зрозуміти одне, що людина може самостійно шукати сенс життя та призначення, створювати власні орієнтири та ідеали. Особистість людини можна визначити, як повноцінний Всесвіт. Ще більше цікавих міркувань можна знайти в есе Камю «Міф про Сізіфа».
Лев Шестов у своїй книзі «Шекспір та його критик Брандес» розмірковує про неспроможність і не універсальність вдач і моралі з прикладу героїв Отелло і Макбет. Він акцентує увагу на бунтарському дусі особистості, якої нема чого втрачати, крім свого життя. Саме це дає людині свободу дій, незважаючи на страхи, рухатись у потрібному напрямку.
Популярність філософського напряму абсурдизму показує, що багато людей задаються питанням про сенс життя, про особисту свободу та раціональність. Одні заперечують якийсь сенс і живуть сьогоднішнім днем, хтось переконаний, що все зумовлено і відчувають внутрішню порожнечу. Але життя без сенсу не може приносити задоволення та щастя. Кожен із нас може сам визначити своє призначення, яке змінюватиметься з часом і привноситиме бажання щось робити та розвиватися.
Живучи в соціальному середовищі, людина кожен день піддається різного роду впливам. Вплив відбувається за допомогою інтернету, телебачення, реклами, кіно. Але найсильнішим впливом на людину мають інші люди. Розглянемо різні прийоми і цілі психологічного впливу на людину.
Адикція – це нав'язлива звичка, яка може спровокувати психологічні захворювання. Адиктивна поведінка спочатку проявляється у фіксації уваги, головна риса якої повторити пережитий досвід зміни свідомості знову. Людина дедалі частіше повторює минулий досвід та її свідомість дедалі більше концентрується лише тому, як би відтворити цю особливу дію. У результаті людина повністю занурюється у свою залежність, що погано позначається на її житті загалом. Існує ціла наука «аддиктологія», яка вивчає форми, стадії та класифікації девіантної поведінки, що характеризується потягом людини позбутися проблем шляхом зміни свідомості.
Часом, коли ми заходимо в глухий кут і здається, що виходу немає, хочеться просити про допомогу у друзів або навіть звернутися до психолога. Але часто нам не вистачає знань та внутрішніх опор, щоб упоратися зі складними проблемами. Для того, щоб розвинути ці внутрішні опори, необхідно заглибитись у психологію.
Кризи розвитку є природними етапами нашого розвитку протягом усього життя. Вони можуть з'являтися в різний час, пов'язаний з проходженням наступних життєвих фаз. Ці кризи зазвичай тимчасові та вимагають від нас адаптації до нових викликів. Вони дозволяють розвиватися в багатьох аспектах життя. Приклади криз розвитку включають кризу середнього віку, початок дорослого життя, пізній вік або вихід на пенсію. Криза середнього віку часто включає питання про сенс і мету життя. Криза початку дорослого життя пов'язана з труднощами у виборі кар'єри або шляху в стосунках. Однак криза виходу на пенсію з необхідністю пошуку нового сенсу життя після завершення професійної кар'єри. У важкі часи важливо мати підтримку з боку родини, друзів і спеціалістів із психічного здоров’я. Подолання криз розвитку може принести багато переваг, наприклад підвищення самосприйняття, задоволеності життям і кращого функціонування в суспільстві.
Система є впорядкованим цілим. Члени сімейної системи взаємодіють один з одним. Вони взаємодіють один з одним, залишаючись у динамічній рівновазі. Відносини між членами сім'ї складають структуру системи. Сімейна система є відкритою системою, тобто такою, що обмінюється інформацією з оточенням. Сім'я - це соціальна система, члени якої підтримують стосунки один з одним. Порушення в сім'ї пов'язані з функціонуванням відносин між окремими членами сім'ї. Також важлива структура зв'язків і правила, що діють у системі. Сімейна комунікаційна терапія виявляється ефективною в роботі з розладами.
Бувають ситуації, коли хтось завдає нам болю. Це змушує нас почуватися образливо. Він не слухає нас, коли це нам потрібно. Він забуде про щось важливе для нас. Він образить наші почуття. Ми можемо зіткнутися з багатьма такими ситуаціями в нашому житті. Ми всі відрізняємося один від одного, наші потреби різні. Ми не завжди будемо задоволені перебігом ситуацій або поведінкою інших людей по відношенню до нас. Коли хтось завдає нам болю, це приносить із собою дуже неприємні відчуття. Ми можемо відчувати гнів, смуток, жаль. Щоб впоратися з цими почуттями та пробачити, потрібен час.
Приниження – одне з найболючіших почуттів, які ми можемо відчути в житті. Це значно порушує наш внутрішній баланс. У ситуації приниження ми відчуваємо багато негативних емоцій, таких як презирство або сором. Переживання сильніше, якщо ситуація приниження супроводжується свідками. Приниження передбачає порушення почуття гідності. Це ситуація, в якій людина відчуває труднощі або біль внаслідок втрати самоповаги чи поваги. Гідність – це внутрішня цінність кожної людини, яка дає їй відчуття, що вона важлива та цінна сама по собі. Приниження призводить до порушення цієї цінності, оскільки людина втрачає відчуття поваги та оцінки іншими людьми.
Брехня виникає, коли хтось навмисно намагається ввести когось в оману. Це служить для створення хибного переконання. Це може стосуватися багатьох ситуацій у нашому житті. Брехня є порушенням принципів етики та моралі та основних соціальних норм, оскільки вона може призвести до серйозних наслідків для інших людей або соціальних груп. Брехня може використовуватися для маніпулювання людьми, отримання вигоди, уникнення покарання чи відповідальності за скоєні дії або просто задоволення потреби маніпулювати та контролювати інших. Брехня є неетичною та руйнує довіру між людьми, що ускладнює належне функціонування стосунків. Іноді буває так, що хтось, сам того не усвідомлюючи, вчиняє патологічну брехню. Це ознака розладу під назвою міфоманія.
