Часто наше несвідоме пам'ятає все. Особливо негативні моменти, які перетворюються на травму, що нагадує про себе вже у дорослому віці. Які можуть бути наслідки буллінгу, а головне — як упоратися з цією психотравмою, розкажемо у цій статті.
Найчастіше буває не дуже зрозуміло, де і коли травма з дитинства проявить себе. Це може бути видно вже із запитів жінок, які звернулися за допомогою до психолога.
Всі ці фрази може поєднувати досвід жертви шкільного булінгу. Залякування, знущання, цькування — це систематичні акти агресії, спрямовані проти одного школяра або кількох. На жаль, кожна друга дитина в Україні стикається з подібною ситуацією.
І саме та дитина, яка терпить таку агресію і нікому про неї не розповідає, і «забирає» цю складність у доросле життя. Найчастіше жертвами тривалого булінгу стають тривожні, соціально незахищені, мовчазні та стримані діти.
Людина, яка зазнала буллінгу, зазвичай «завмирає» у своєму емоційному розвитку, не розуміє, які в неї бажання та потреби, дуже часто робить тільки те, що їй кажуть, у колективі стає мовчазною.
Якщо говорити про професійну ідентичність, може бути складно проявляти себе у вибраній діяльності. Людині може здаватися, що її, як і раніше, переслідуватимуть, висміюватимуть, хейтимуть, тролитимуть. Особливо це стосується дівчат, які хочуть стати блогерами, зняти відео та розмістити його у соціальних мережах.
Часто на консультаціях вони із задоволенням мріють, фантазують, планують нову активність, але в об'єктивній реальності не хочуть нічого реалізовувати, боячись натрапити на болісний досвід минулого. Тобто людина продовжує страждати, мовчати, відчувати стан жертви.
Але буває й трохи інша ситуація: у жертві може несподівано прокинутися агресор, який не може впоратися зі своїми емоціями, контролювати їх. Причому подібна реакція з'являється в дуже знайомих ситуаціях, коли, наприклад, на вечірці нічого не підозрюючи «душа компанії» згадує зовсім, як йому здається, невинний жарт і направляє його до людини, яка в дитинстві зіткнулася з булінгом.
У цьому випадку жертва швидко перевертає жарт у знущання, жахається, починає кричати, відбиватися, чинити опір. Це зовсім неприємний сюрприз для тих, хто може в цей момент виявитися поруч.
За відсутності розуміння та знання, що з цим робити, подібні сплески агресії перетворюються на нав'язливе повторення, що прогресує до стану психозу.
Якщо агресором стає жінка, у якої є чоловік і діти, вона може зривати свій гнів у вузькому сімейному колі. При цьому дитина може стати дзеркалом матері, а не навпаки.
Жінка бачитиме у маленькій, беззахисній істоті себе своє травмоване «Я». Нестерпне почуття болю давитиме і знищуватиме, а син чи дочка поруч із такою матір'ю страждатиме і відтворюватиме те, що мама переживала сама у шкільному віці.
Якщо "травма продовжує боліти", необхідно її виявити, визначити та опрацювати. Для цього варто звернутися до фахівця: психолога, психотерапевта, травматерапевта.
І ось головні завдання, які варто вирішити:
Образа - емоція, яка супроводжує нас все життя. Свідомо чи несвідомо ми опиняємося втягнутими в конфліктні ситуації майже кожен день. У сімейних відносинах, на роботі, в спілкуванні з малознайомими людьми - приводів ображатися виникає безліч. А ось умінням прощати може похвалитися далеко не кожен.
Синдром DDD (Disrupted Developmental Disorder) — це складний психологічний розлад, який вражає багатьох людей у всьому світі. Дорослі діти з неблагополучних сімей виросли з дефіцитом емоційного та соціального розвитку, що часто пов’язано з неправильним формуванням емоційних зв’язків у ранньому дитинстві.
Що криється за модним виразом «незавершений гештальт» у психології? Говорячи науковою мовою, це зірваний цикл контакту. Простіше кажучи, незакритий гештальт — це ситуація, не доведена до логічного закінчення, незадоволена потреба. Облом, якщо говорити зовсім просто. Людський мозок завжди прагне закінчити розпочате, і, якщо йому це не вдається, виникає цей незавершений гештальт. Для когось це раптово розірвані стосунки. Для когось — дитяча образа, що виникла через відмову в купівлі собаки, ляльки, машинки.
Післяпологова депресія - це стан поганого настрою і апатії після народження дитини. Якщо його не лікувати, це може суттєво вплинути на якість стосунків матері з дитиною, вплинути на емоційний розвиток дитини та призвести до несприятливих змін у стосунках із партнером та родиною. Депресія може розвинутися в результаті загального розладу після пологів, відчуття втоми, проблем з лактацією, відсутності відпочинку, відсутності емоційної підтримки з боку партнера або сім'ї.
У суспільстві досі існує багато міфів та упереджень навколо психіатрії. Багатьом здається, що звертатися до цього лікаря варто лише у вкрай важких випадках, що пов'язано зі страхом "обліку" та соціальної стигми.
